Перша писемна згадка про м. Тернопіль датована 15 квітня 1540 року, коли король Сигізмунд І у Кракові надав локаційний привілей великому коронному гетьману Польського королівства Іоанну Амору з Тарнова (Янові Тарновському) на заснування містечка-фортеці Тарнополє в спустошеній місцевості Сопільче.
Тернопіль здавна був релігійним центром, оскільки тут проживали представники різних релігійних течій і народностей: поляки – римо-католики, українці – православні або греко-католики, євреї – іудеї та багато інших. Внаслідок цих обставин, у місті збереглися старовинні релігійні архітектурні споруди.
Динамічному розвитку міста заважали набіги татар. Протягом ХVI ст. відбувалися напади у 1549, 1575 і 1589 роках.
Тернопіль був одним із ключових міст у боротьбі за Галичину часів Козацької революції XVII ст. Тернопіль був зруйнований у 1648, 1649, 1651 і 1655 роках козацько-селянським військом Б. Хмельницького і татарською ордою.
У XVIII столітті Тернопіль був двічі зайнятий російськими військами, під час Барської конфедерації місто поперемінно займали конфедерати, коронне і російське війська. Це тривало кілька років поспіль, від чого місто значно постраждало. Однак місто відновило своє значення центру міжнародної торгівлі.
У 1772–1809 (з 1783 – центр «Тарнопольського циркулу») і 1815–1867 рр. місто перебувло у складі Королівства Галичини і Володимирії Австрійської імперії.
У 1866 р. в Тернополі було 1700 будинків і 16167 мешканців. Розвитку Тернополя у другій половині ХІХ ст.
Тернопіль з 15 липня до 23 вересня 1920 р. був столицею Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР) і місцем перебування його уряду – Галревкому (Галицького революційного комітету) на чолі з В. Затонським.
Із 2 липня 1941 р. протягом 33 з половиною місяців тривала німецько-нацистська окупація Тернополя. Місто належало до дистрикту «Галичина» Генералгубернаторства.
У березні–квітні 1944 р. розгорілася одна з найбільш руйнівних у Другій світовій війні «битва за Тарнополь», який був перетворений німецькими військами у фортецю. У захисті Тернополя від Червоної армії брало участь військове формування з українців Україніська дивізія «Галичина». Штурм міста завершився його звільненням від німецької армії 15 квітня 1944 р.
До 1944 року воно мало назву Тарнополь.
За переписом населення 1959 р. в Тернополі проживало 52245 мешканців. За повоєнні роки Тернопіль поступово став промисловим центром. У 1959 р. організовано машинобудівний завод (із 1970-х – комбайновий завод), у 1962 р. почав працювати завод залізобетонних конструкцій, у 1968 р. – бавовняно-прядильний комбінат (нині АТ «Текстерно»), а у 1971 р. – ВО «Ватра».
Тернопіль став і освітнім, зокрема студентським, центром.
Історія Тернополя
